Клич мене, коли вітер розіб"ється в попіл,
І приблудиться ніч
у запилені порухи штор.
Я із вишень зів"юсь й прокрадуся в невиспану постіль.
Обірвусь зі струни
в твій небесно-осінній офшор.
Клич усюди, де берег зітнуть твої хвилі
Волошковим вином
із прикутих до моря очей.
І не знатимеш ліку дорогам і схилам
Де твій окрик серпом
нечекано мене здожене.
Осокою ще зовсім незайману землю
Розітне передвістя
ранково-нової імли.
Спалахну поміж вікон крилатою тінню-мішенню,
Щоби сонце не стерло вологим промінням
Твій клич.
