Я не забуду вже ніколи
Оті слова..
Отой тягар..
То нагорода?
Може доля?
Та ні !
То просто інвентар..
Отак життя дає в оренду..
На мить
На день
На рік чи два..
А потім просто..
І буденно
Бере назад
Усі слова..
Усе..
Нічого ж не втримати..
Не схопиш те, чого нема..
Бо не було оте насправді..
Чому ти душу віддала..
Всю повністю..
Всю до остатку..
Без винятків..
Пересторог..
Не мала часу на видатки..
А просто брала напролом..
Лиш інвентар..
Як все комічно.
Як тиша спалює думки..
Душа горить..
То не трагічно..
То просто час минув вперед..
І доля в пелерині світла
Сказала всі свої слова..
Та зараз все то не помітно..
Бо то була лиш пелина..
Її сама собі створила..
В огні живе тепер душа..
Ти віддала..
Ти так хотіла..
Тож май в дарунок небуття…
І не чекай чогось ти знову..
Не буде більш ні слів.. ні сліз..
Було лиш раз..
Дарунок..
Змова..
Життя чаруючий політ…
