Робити.. Жити.. Забувати…
Не знати… Брати ..Віддавати..
Не бачити.. Тримати… Бути…
Отримувати.. Знати.. Чути..
Пусті слова… Але можливо..
Колись, комусь навіщось треба
Почути отакі…
І не задумуючись кажеш, ти те чого не знав колись..
Не маючи ти віддаєш оте..
Чого здавалося б на мав..
Ти дякуєш, ламаєш все і йдеш..
Йдеш на пролом до сказаних тобою…
Отих безмежно вдячних слів..
І до тепла..
Не хочеш болю..
Ти просто встанеш із колін..
Сам встанеш..
І простягнеш руку..
Рука та буде як вода..
Коли її живильна сила
Людей вертала до життя..
Побачиш очі. Ти навпроти..
Не знайдеш там спокуси край..
Ти не побачиш там незгоди..
Там буде лиш подяки вкрай..
Не пафосні.. Не брудні..
Вони заглянуть в край душі..
І раптом прийде світла сповідь..
Тобі..
Навіщо..
Зрозумієш..
І так рука тремтітиме…
Очі дивитимуться в середину…
До краю…
Тебе сліпитиме їх світла тиша..
Та не віритимеш самому собі..
Не може буть так тихо..
Добре всередині однієї душі..
Рука здригнеться..
І в реальність поверне тебе
Од дум отих твоїх..
Ні то не божевілля..
То задума..
То пересторога..
То просто вимір іншого тебе..
То світ думок та мрійливих чарів..
Тепер ти тут..
Світ там..
Повернення..
Рука в руці..
І тихий трепет серця лиш чутно в тиші..
Мрії.. Думи.. Ти..
