Сьогодні мене звинуватили,
І справедливо, до речі, а потім
За безвихідністю гратами залишили, та
Мої жалісливі скарги й доводи плаксиві
Вже не лізуть у кишеню жодну.
У ці рядки я виллю увесь бруд –
Так роблять люди, і доволі часто.
А тут і не до рими навіть, тут – просто бруд, тут
Коли йдеш і бачиш знайому морду
І якщо я скажу, що в того, хто в моєму віці
Має вже БМВ сьомої серії, душа пуста і він обмежений духовно
То це лиш завидки гидкі, ти мовиш, і самовпевнені
Зойки того, хто цього не має, і так скажуть усі й завжди...
Навіть визнаючи свою самовпевненість,
А разом з тим і недовершеність,
Питаєшся, чи зміниш ти себе
Заради ближньої людини,
без
Якої жити ти не можеш, га?...
І чи корисно кожної хвилини
Картати бідного й хорошого себе за те,
Що тобі вперто нав’язали?...
А разом з тим, якщо я визнаю ту правду,
Не стане легше, і винними в біді моїй
Вже будуть ВСІ, і з ними я, але не ти.
І вже лишає впевненість, що ми
Ніколи не сварилися з тобою,
Бо це було. Не раз. Так і сьогодні.
Нікому і ніколи це не покажу (і то неправда),
Бо знову критика – а що, ти думаєш,
Мене вона не ображає (хоча я сам тобі це проповідую),
Або я не такий, як всі?
ТАКИЙ, і час настав це визнати,
Із задоволенням йому я покорюсь.
Так, я обсираю все навколо і маю на це право,
Хоч сам недосконалий, і буде так, боюсь,
Коли обгадять вже мене. Тобі хотілося б цього?
Напевно, тільки щоб відчув те ж саме,
І обгадять, і буде так, й постане
Перед нами момент величний й вічний
Розгромної руйнації амбіцій.
Виходить, я не геній і не вундер?...
Що ж, прикро, та що вдієш.
Десь в глибині я сумнівався, чесно!..
Не повіриш,
Ось так і знав, що і не геній, і не вундер.
Так, я визнаю, що є недосконалим
І самовпевненим чортом, і це признання –
то все одно шматок моїх амбіцій.
Не вірю я, що критика себе доступна кожному,
Й тому, читачу, мені тебе відверто жаль,
Бо ці мої „вірші” є безсюжетні,
Коряві і слизькі шматки емоцій,
Які не відрізняються словесною красою,
Бо пише їх людина із обмеженим лексичним багажем,
До того ж забагато тут часток, прийменників
Й вигуків, і взагалі, у кожному теж саме –
Все вулиці, метро і очі
І особливо посилання на самотність.
