Меланхолія акордами дощів
в передмістя йде понурою ходою,
похорон вчорашніх почуттів -
йдуть слова й цілунки за труною.
Боже! Де ж у мене стільки зла,
щоб так швидко поховати в собі
все, чого хотіла, чим жила?!
Боже, зупини мене! Хоч спробуй...
може я воскресну й оживу
у його думках, бажаннях, долі,
розірвавши чорну пелену,
траурних дощів спалю сувої.
Меланхолія...обіцянок та ігр
із "люблю" і "ні", бо все ж так просто
на кладовищі вчорашніх почуттів,
де ми до пори усі лиш гості...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design