Як верби вростають у воду посіченим листям
Корінням усе ще тримаючись за береги
Так ми із тобою міцніше за інших зрослися
І вирвати з серця мені тебе не до снаги
Я музику слухати іншу не буду не кину
Того що надумала звикла до чого притерлося
Ніяк не навчуся у відповідь плюнути в спину
Тримаю тепло твоє досі в собі як у термосі
Та воду в яку опускатиму листя розшарпане
Не можу назвати своєю бо ти як ріка
Хтось буде смітити хтось гідність свою напуватиме
А третій ловитиме істину на хробака...
