Холодними коридорами…
Знов заблукала…
Спитаєш: … Ні. Мовчати будеш…
Суворо паузи
Витримуючи…
Що краять серце гірше леза.
Все…стало…не на місце.
Ніколи вже не повернути,
що було.
І клаптик неба у вікні
закриють розштрихи дощів,
І буде холодно і млосно на душі.
Туманом візьмуться алеї,
І листя спалять, знаю…
І голі вулиці світитимуть
Тупою безнадією…
Кричатиму, молитиму прийти,
Але мій голос згубиться
У глухоті провулків,
Ніким не ходжених.
Слова поб`ються на кавалки
І скотяться тобі до ніг,
Але ти не побачиш їх…
Лиш…
Боже, щось не так…
Це осінь суне щемний смуток,
Чи щось так квилить у мені,
Давно не вбите?
На призволяще лишене,
і мрякою тепер мережить душу?...
Либонь це просто дощ…
Лишив свої печальні струни…
І кинув краплі – давні руни,
У глибину калюж…І там
Лежить моя розмокла доля…
