Твоя любов мене наповнює,
Знання різьблять,
А випробовування вишліфовують
Одкровення Bareth’a
Макітриться в голові
Сказати тобі
Залишися
Складно і просто
Не знаю
Скільки мене
Стосовно тебе
Дозволено поміститися
Якщо не у партері
То бодай на сходинах
У одязі прибиральника-бітника
Якраз гріте вино може зіграти роль зігрівання
На тремкій лінії торкання океану до тіла землі
У вечір пішого переходу від мису Kyrie Eleison
До циферблатних світлотіней Царства Померлих
На цвинтарях всі думки мають ціль та закінчення
Сидиш і зливаєшся із лампадами чи кротовинням
В обгортці з фальшивих нот пластикових квітів
Злітаєш із зернами в дзьобах горобців
І не втікаєш (кого ж спитати «куди?»)
Запальничці чиркати
Легеням дихати
Примруживши очі на кучері диму (блондинки?)
Хутко ховаю охололі руки під куртку
Голову оточую коміром крил
Із надією що серце переживе
Ще й не таке
Для мене тепер
Жовте небо і синя трава
Не мають ніякого значення
Щільні завіси моїх повік
Випускають очі у світ
Бо-ті-шукають
Аж затримаються
У твоїх терміналах
У серці твоїм
Арбалетними стрілами
На ґумових присосках
(Добре мати в запасі
Ще кілька версій)
Феном висушити море
Волосся видовжити кобрами
Заснувати фабрику виплавляння Чаш Ґрааля
На мішках із мукою дописувати ціанистий калій
Парцелювати між ворогами своє звільнене серце
Смажити на двох ковбасу на дизельних двигунах
