Цей світ страшить мене
Життя - тоненька нитка з давніх повістей
Я тут, у ній не стулюю очей.
Тут боляче, життя болить присутністю.
Цей звук, цей біль переростають
в сутності.
Я хочу припинити, хочу гинути,
Щоб понад ним самотньою полинути.
Знайти ідею, Бога і причастя,
Цей кубок п`ю, забуду всі нещастя.
Цей трунок мій солодкий до оскоми,
Я п`ю і ним я ставлю в собі коми.
Почать нове, звалитися в Бедлам.
Його нема, та все одно я там.
Тут дім, тут затишок і не болять жалі.
Прости мене, я звикла так в журбі.
Пробач мені, так буде краще світу.
Бо я чужа, я та частинка міту
Покрита павутинням й порохами.
І тут лиш сон, це не частина драми,
Бліда феєрія моїх переживань
Ніяких мрій, ніяких дій, чекань.
Ти розумієш, я не тут й не та,
Мене відносять в вічність відчуття.
Я мушу йти, ти не дивись услід.
Не повернусь, мій вже розтанув слід.
Дорога зникла в ранішнім тумані
І лиш для тебе в нім колись постану.
коротку мить дарую не собі,
Щоб в сотий раз сказать пусте прости
