Батон як завжди, й пачка молока зігріта,
Та снігу пластівці незадоволено риплять.
Відчув ін’єкцію змін шкірою свого життя.
Нарешті, може, з’явиться Вона.
А може, знову шлях розчарувань,
І так воно, напевно, й буде.
Бо так заведено
Цими лютневими ночами.
І знов вони сміються над тобою реготом блідих зірок
Налякане місто несамовито гуде пустотою.
Так хтось вже вирішив
І зранку гази двигунів солодкою смолою
Змішаються з ароматами тютюнів у переходах.
В цей понеділок старий літопис твоїх почуттів,
Заляпаний пальцями випадкових незнайомців,
Збираються видати в одному глянцевому екземплярі,
І чужі очі метро будуть знов поглинати його своєю заздрістю.
Зріджене непрозоре повітря міста
Почує твій відвертий кашель, що в котрий раз
Вирветься сухою болванкою з міномету застуджених легень.
Кожен нещасний люк і кожен жовтий ліхтар
Посміхнуться тобі співчутливою посмішкою
І гидка субстанція відлиги
Десь через два тижні
Покаже тобі твоє власне відображення,
Бо так заведено
Чиїмись руками.
