Навіщо все це? – не розумію
Мені здається, що не зумію
Цього питання я розвязати.
Знов цілу нічку буду не спати
Буду шукати, буду питати
У себе й світу... Буду втікати
В темряву сну... і повертатись.
В подушку сльози буду ховати.
Страшно не чути. Страшно не знати,
Не розуміти, чого шукати.
Страшно бути не тут, а поза
Я розумію,що це загроза
Всьому живому, що є в мені.
Навколо проза – хочу віршів.
Страшно не знати – чого ти хочеш
Страшно хотіти – чого не знаєш
І віддавати – чого не маєш.
Незнати нащо, кому не знаєш.
Страшно лежати в темній кімнаті,
Слухати тишу дзвінку до скрипу,
А ще страшніше не помічати
Виходу звідти де вхід закритий.
Я згубила поміж слів їхній зміст,
Я шукаю скрізь його, як колись.
Але сумніви душу гризуть –
А якщо я його не знайду?
Та чи зміниться від цього їх суть?
Чи зупиниться через це світ?
Чи сонце перестане світити?
Чи люди перестануть любити?
Певне, що ні – і я це знаю
То можливо даремно шукаю?
Те, що нічого не міняє?
Та це важливо, я відчуваю
А якщо я не одна шукаю
А якщо ще хтось себе питає
Про те саме, що я не знаю
Значить нас двоє, тих, що шукають?
