Починається дощ. Я іду по дорозі один,
І мій образ осяює світло самотніх машин,
Вони ніжно пірнають на дно - у нічну глибину,
Де лиш місяць, і права нема на останню весну.
Вони їдуть, забувши про все, і не знають куди,
Повні груди набравши гіркої печалі-води,
Їм не треба ця ніч, їм уже не потрібні слова,
В їхній пам'яті день і остання прощальна весна.
Їхні очі горять золотаво-сріблястим вогнем,
В їх серцях іще досі сюжети з сьогоднішніх сцен.
Їм не спиться в Раю - їхнім душам тепер не до сну,
Вони згадують ніч і епілог в останню весну.
