*
У розповні осінньої днини
ізійду я на київський пагорб,
що шипшиниться й сосниться.
Тремко
промину оксамитні
гробниці кленові,
йтиму далі,
до полисків сонця криштальних,
щоб не знати повік самоти.
Тільки вітер озвучує тут,
заколисує тіні.
І привільно й правільно мені,
і до млості щасливо,
бо від нас, і на нас, і по нас
запалилася золотом
Квітка.
Забриніло усе,
доєднавшись у світлі до себе.
А тоді звідусіль
позлітались Блакитні птахи
та блакиттю нам зір повернули.
І виспівує все,
дорівнявшись у співі до себе.
Я при всьому.
При всьому усе.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design