Ми з тобою схожі на якусь
екзотичну квітку,
ще не названу, не вигадану,
де поєдналися ніжність і жорстокість,
лояльність та брутальність.
На дотик м’яку, шовковисту,
але з гострими шипами.
Пелюстки з червоного атласу —
ми довго вибирали тканину,
стоячи в крамниці
з різнокольоровими полицями
та зі сріблястими стінами.
Ми вагалися,
адже у магазині, де продається зброя,
вже встигли придбати ножі —
це шипи нашої спільної квітки.
Ми розглядали рулони,
торкалися їх,
обмінювалися думками,
зрештою, зважившись.
І от квітка готова.
Ми робили її на основі почуттів,
тому, на жаль, вона вийшла
приємною на вигляд,
але колючою
і неприродно жорсткою,
синтетичною, штучною, зайвою.
Її варто викинути, загорнувши у фольгу,
покласти до відра зі сміттям,
бо ця квітка нежива,
і завжди від неї віятиме
холодом штучності та лицемірною
пристрастю.
