Хай сніг впаде на вичорнілий світ,
де змерзлий терен накошлатив брови,
де, як душа, калина одболить,
й проступлять на морозі краплі крови.
Старі шпалери вітер позривав.
І мокнуть у калюжах жовті клапті.
Там, де горів вчорашній карнавал,
так тихо, так спокійно стало раптом.
Хай сніг впаде. Бо вибухне душа!
Її замордували дні вулканні.
І білій тиші білого вірша
напишеш ти просвітлено.
О, панно,
О, душенько,
о, квіточко моя!
Чому так просишся,
чому так прагнеш снігу?
