І знову ти? Привіт, моя тривого.
Присядь, втомилася.
Хай відпочинуть ноги.
Які світи для мене обходúла?
Яких думок мені поназносúла?
Поглянь у небо – там серпневі зорі,
медовий місяць тане від тепла,
і комарі злітаються прозорі.
То де ж, тривого ти моя, була?
Далеко, кажеш? Там, де ходять будні?
Де клопотів цілий бджолиний рій.
І що тепер? Говориш, буде трудно?
… А тут збулося кілька гарних мрій!
І знаєш, я у озері літала!
Пливла, ти кажеш? Ні, це був політ!
Так небеса розкішно розквітали,
довкола сонця плив веселки цвіт,
і небо попливло понад водою –
медове сонце, сонячна вода…
А вітер кликав бути молодою..
Стривай, тривого, зовсім не біда,
що повернуся, повернусь у будні.
Що там чекає світ-неспокій мій.
Розтань, тривого, в озері, прилюдно.
