© Nadiya, 17-10-2007
|
Це вже не я, це вже не ти,
Холодний, тихий, сніжний вечір
Навіяв тугу самоти,
Журбою ліг мені на плечі.
Не наш вогонь це, що ледь-ледь
Згасає й закриває очі, -
То наша біль розлуки десь
Ховається в обіймах ночі.
І навіть погляди не ті –
Очима ж серця не обманеш,
Та я не все скажу тобі,
І ти тепер всього не скажеш.
Не ті думки, не ті слова
Сказати хоче серце долі,
Там гострий спомин ожива,
Безсилий підкоритись волі.
Вже й зорі не такі ясні,
Що нашу стежку осявали.
Погасли тих доріг вогні,
І видно їх, чомусь, не стало.
Усе вже стало не таке:
І навіть сонце, що заходить,
І навіть вітер, що гуде,
І місяць навіть не так сходить, -
Та хоч все не так, і в серці холод,
Та в думці щось іще живе:
Той лагідний, чарівний голос –
Відлуння спогадів нас зве.
Так є тепер, так завжди буде,
Нам доти щастя не знайти,
Аж доки не побачать люди,
Що ти – це я, а я – це ти!.
2004р.
|
|
кількість оцінок — 0 |
|