– Тільки-но спробуй мені
знову встрягти у бійку...
Здерті коліна святої мучениці.
Невинна усмішка шельми
і ластовиння з копійку.
Смішний бант – на півголови,
штанята короткі, строкаті...
Один сандалик геть стертий,
а другий зовсім новий –
від перегонів шалених
на самокаті.
Руки – у подряпинках.
І навіть ніс...
(От кіт дурний,
в гагаріни не захотів...
Сидів би собі тепер
у відрі-зорельоті
й серед зірок летів!)
На вітрі, що пахне
родзинками і ваніллю,
пастою до підлоги
й підвальною цвіллю
простирадла льняні
напинають вітрила...
Квочки-наволочки
розгортають
крохмалені крила.
І лине з “Ригонди”,
з кам’яного двору нутра,
архангельський голос
Карела Ґотта.
За вікном зеленою хвилею
шумить Кайзервальд.
Сонце. Полудень. Субота.
