1
Барбарисове поле прогинається, розіп`яте,
я прогинаюся в просторі пустому-пустому.
Огортає відчуття відсутності фіалково-чорне,
знайоме, рідне, потворне.
Іхтіандр, милий,
глянеш вліво – там підводний жар,
глянеш вправо – там підводний жар.
Ти гориш як я, ночами прокидаєшся,
відчуттям відсутності навпіл ламаєшся.
Навпіл тримає за серце гроза
й сплавлені ніжні сонячні відблиски,
жадібні сирен вигуки.
відчуття відсутності доторки.
Серце твоє фіалкове,
губи твої фіалкові,
очі твої фіалкові океаном заливаються,
з океаном зливаєшся,
засинаєш з океаном,
засинаєш.
якось
2
Хвилі твої омивають плечі,
коли ти рухаєшся як ланцюжок
і крізь сиву призму смієшся.
А фіалкове серце б`ється
об камінь
і проколює наскрізь.
Темінь така в глибині, що незатишно бути радісним.
Іхтіандр, милий,
де тут знайти вісь розбиття,
де тут знайти своє небуття
у надто безпечній м`якості?
Позбавлена я радості.
Я скоро буду зблідла у дзеркалі,
і буду зовсім вузенька,
як ланцюжок тоненька.
3
Дощ йде назовні, то плаче зовнішній світ.
Плакав світ внутрішній,
так, що всі краплі злились в єдине.
Скелі підводні ще будуть твоїми друзями,
Рибки нажаль так швидко вмирають,
ти вже стомився відмічати смугами
смерті близьких.
Іхтіандр, милий,
океан твій солоний-солоний,
на глибині такий холодний.
Іхтіандр, милий, я ж замерзаю,
серце твоє фіолетове
в мене вростає.
Щогодини я тоншаю,
щосекунди зникаю в глибині.
Ти сидиш там на дні,
ти сидиш там на дні.
