Дощ омиває очі
дощі під стогін вітру
І знову цвітуть чорнобривці
І осені ловлю привіти
Каштани згубили кульки
Їх хтось позбирає на зиму
Їх хтось зігріє в долонях
в долонях відчується Осінь
Просто іти серед золота
золото під ногами
золото на волоссі
На плечах тільки багрянець
І зранку лише прощання
Бо Осінь – завжди «прощай»
Бо Осінь – завжди лиш смуток
На хвильку знайдений рай
Де завжди дорога омита
холодними сльозами неба
Де айстри і чорнобривці
з якими прощатись треба
Де вітер приносить думку
Що ми тут уже не вічні
Найвищий ґатунок смутку
Й чуття тут усі найвищі.
