Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2554
Творів: 46328
Рецензій: 90462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Мозаїка

Нова Мозаїка Нас

© Микола Шпаковський, 04-10-2007
А починалось все так
Заперті і руді левчуки
Підкопали клітку залізну
І ледь не наздогнали мене
І вони слушно мали би рацію навіть
Якщо би мене пошматували на клапті
А задали мені єдиний добрий напрямок
Щоб я міг до тебе прибути завчасно

Тепер я лежу на солоній землі
Де колись був твій океан
І віра твоя просить спокійно повірити
Що ось це сонце помпезне
Напомпує у хмари води і тайком
Провезе межи горами в цей край
Скраю землі потече водограй
Сходами кам’яними (у стилі ретро)
На наше звосковіле волосся
На душі сповнені пороху
На запорошені на плечах татуажі
Тепер лиш мають місце роздуми
Вголос польським хіп-хопом
Полущений асфальт засмаги
Прикриває нас собою і наші
Магнітні серця які то притягуються
То відштовхуються нарізно
Звисока ми мабуть здаємося смішними
Забавками із іграшковими проблемами
Але ж це
Згори

Тепер є тільки тепер
Вчора і завтра це велика абстракція
Хоча коли сьогодні тобі завтрашнє відоме буде
То завтрашня нині – ти б була пророкинею
Сказавши: прозрійте люди життя се є рок-н-ролл
Але ти об’їлася лінивих вареників і перейняла
Їхні спадкові ліниві риси рефлекси та принципи
А я напився сметани отож мене розглядай
Як великий пиріг із вершковим наповненням
Тепер є тільки тепер
І щойно минуло

А пам’ятаєш ті самозакохані пари схожі на літаючі кульки
Я ще ніколи не бачив їх таких трав’янистих і п’яних
У пожмаканій кимсь нагрітій перед ними траві
Бо я ні
Вони одцвіли іще до заграви
Хай би навіть сам вітер розворушив їхні повіки
Але їх очі виклювало молоде вороння
В літа коли зародили соняхи
Пустоголов’ям

Я часом займаю час автотерапією
Бо чи є щось краще для провітрення нервів
Опріч миття насипів та хребтів брудних тарілок
Подарованих гістьми на весілля моїх батьків
Та не усі зуміли вціліти
Гості
Батьки
Тарілки
Осудливі і змучені погляди людей знадвору
Геть змирились зі своїм існуванням
І доїдають одне одного
По колу

Творча навзаєм наша з тобою любов
Із заспокоєним голодом сильніша за демонів
І має воду ту студену а вона розчинник оков
Створених хіттю безсиллям порочністю розуму
Любов це невидима і найвидиміша сила
Яка обертає в життя нашу з тобою дзиґу
Між птаством кометами в повітрі вогнів
На тверді землі і у глибокій воді
Включно із піском дна океану
Водою змитих гріхів

03.10.2007

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ірина Слободян (Заверуха), 04-10-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7538161277771 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …