Вже дощ цілує мої губи
Моток конвалій – білий дим
Для нього ці забави любі
Я просто йду, я просто з ним
І всі зустрічні, і привітні
І скривджені чомусь думки
Від мене котяться як груші
І це – лиш порухом руки
Вистукую по тротуару
Під світу ритм
І, може, трохи це невдало
Та веселить
Бо я за муром, я за світом
Нема лиця
Вже дощ змиває з старих вікон
Печать гріха
І всі маршрутки і трамваї
Вже не мої
Я буду тут, я буду раєм
Простіть мені
Я подорожній, лиш омана
Нема мене
Дощ каже – я велика пляма
Зведу лице
До стогону до онімінні
Старих церков
Дощ лиш шепоче – я прозріння
І я прийшов
І йтиму я для тебе вічність
І ти іди
Я не самітник, я самітність
Лишу сліди
Дощ мені каже – я розлука
Зі світом цим
І болісна моя наука
А ти – лиш дим
