В пустих коридорах завжди лунають чиїсь кроки,
Скурені сигарети завжди пахнуть чиїмись губами.
Пустота доводить, що щось вже минуло
І нам не вернути ту мить, хоч як це не було б потрібно.
Заграва листків і тиха мелодія смутку,
Якої не можна торкнутися в цілому,
Бо все розлітається на частини.
Коли хтось ітиме мокрими вулицями міста,
Збиратиме листя клена в букетик,
Доливаючи туди осінній дощ,
Я позаздрю цій людині,
Бо вона ще пам`ятає про красу
І про те, що все минає.
Виокреми з невпинної суєти прекрасну мить
І закарбуй її у собі.
Це єдине, що можна взяти від життя.
Єдине, чого ми не забудемо після смерті.
І мертві жоржини розказують, що осінь ця уже минула,
І шкода їм, що не бачили їх у цвітінні.
І шкода їм, що мить ота втрачена.
