Твої слова брутальні і близькі
Не надто пафосні й від того зрозумілі
Твої цілунки не солодкі й не гіркі
Вони так просто, просто чорно-білі
І потяги, що мчаться в нікуди
І літаки, яким дано розбитись
Там їдеш ти, там ти графиш всі сни,
В яких я думаю тобі приснитись
Бліда депресія, осіннє листя, дощ
Задовгий час для вічності і втоми
Я подаю тобі бутилку Colu
Ти хочеш пива, ти у себе вдома
Та й начебто і я ось тут не гость
Тепер я маюся, хто ділить ще мій простір
Мій час, мій стан, хто лізе в мою плоть
Цих букв, що через твій язик влізають у мій рот
На тон спокійніше, і ти б був вже не я
На звук різкіше – я б вже не почула
Це не тендітний дотик скрипаля
Це скреготи зубів, коли усі поснули.
