Гірська дорога. Гречка не достигла,
А квітами частуйся досхочу!
Як не достигла – то й нема в що плигать.
Частуюсь квітами: дрочу, дрочу, дрочу...
А от якби уже достигла гречка,
То можна було б плигать, тільки ж – з ким?
В умі перебираю всіх знайомих:
Іван? Петро Сергійович? Максим?
Це є біда, це є стихійне лихо,
Що нині гречка так повільно достига,
Достигнути їй заважає клімат:
То злива, то гроза, то ураган!
А як же нам, скажіть, вітці народу,
Без гречки вижити, продовжити свій рід?
Ми ж не попремо проти голосу природи,
У гречку ж плигав батько мій! І дід!!
Це є розмноження таке. Вегетативне.
Нічого в тім поганого нема.
Як гречка врешті-решт уже достигне –
Ти спробуй стрибнуть в гречку крадькома.
Нехай тебе, припустим, звать Іванком.
То ти, Іванку, не гнітись, не комплексуй.
Приходь на поле десь о шостій ранку
Й стрибай у гречку, часу не марнуй.
Ти там, у гречці, поваляйся добре,
Немов ото шиншила у піску,
Поповзай, як гадюка чи як кобра....
Зробив роботу цю некопітку? -
Тепер дивись та не втрачай свідомість!
У гречку ти стрибав зовсім один?
А з гречки ви виходите натомість
Удвох: ти й твій вегетативний син.
Звичайно, спосіб цей не всім доступний,
Лиш справжні українці можуть так,
У цьому – наша сила і могутність,
Й без гречки нам не вижити ніяк!
Й тому при кожнім хуторі, містечку,
І при великих мегаполісах-містах
Вкраїнські гречкосії сіють гречку,
І наш народ – незнищенний в віках!
1. Вперше опубліковано на http://maysterni.com/publication.php?id=14686 ( на конкурс)
2. Незабаром буде прозовий варіант.
