* * *
Однією своєю появою лякаєш голубів
і вони злітають у небо
хто куди, хто із ким, летять без причини,
без визначеного напрямку,
без визначеного сусіда,
без визначеної швидкості,
без визначеної кількості помахів крильми,
без визначеного повітря,
без визначеної
визначености.
Однією своєю появою змушуєш небо плакти,
тоді асфальт стає мокрим,
а ти любиш, коли він мокрий,
тоді він не такий крутий,
яким здається до того, тоді все не таке круте,
тоді всі не такі круті- біжать,
ховаються, никаються,
а ти йдеш, наспівуючи мантри,
які Бог позавчора
записав на пожовану плівку касети модерн токінг,
і показуєш світові фак, язика, голу дупу,
бо ти не біжиш, не ховаєшся і не никаєшся,
бо ти не боїшся забруднити попрані мамою білі шкарпетки,
напастовані татом шкіряні мешти,
підігнуті в ательє блакитні джинси,
бо ти не проти, шоб небо поплакало на твою голову,
і тобі пофігу шо там є радіація,
покажіть, де нема радіації?
і тобі пофіг, шо блискавка влучить у твій пірсинг,
і навіть те, шо це може погано скінчитись.
ти багато де ще маєш бути і багато кому показати
фак, язика, голу дупу...
