Там, угорі - мій світ, розтятий на клітини
полощеться на вітрі, б"є крилом, як птах.
Димком жовтавим між віконних рам хмарина
з блакиті оксамитової загляда.
Росою з стін стікає тихий вечір,
зоря червоно розмальовує вітраж.
І марні були з прокурором суперечки,
презумпція невинуватості - міраж.
Суддя, відвівши очі, прочитав похапцем,
і потяг криком пісні зеків заглушив.
Ворота клацнули, не залишивши шансів
в прийдешності для української душі.
Вихрапує "смотрящий" злодій у законі
ненависне буття через тривожний сон.
Мій біль водою у несправнім водогоні
у ритмі крапель б"є по барабанах скронь.
Крізь болоття грузьке тюремного жаргону,
крізь мертву тишу мурів, дзвін колючих струн
пером і словом я калиноньку червону
піднести хочу, як зажурену сестру.
А воля жайворонком над полтавським степом
манила, звала в мандри за далекий пруг.
...Ридала у куті згвалтована Евтерпа,
ховаючи розпуку у вінку із рук.
