

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	723
Творів:	10901
Рецензій:	16587

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Поема

Одержима

© Моріка, 24-09-2007
Одержима Одержима – написано у справці. Чим? Вогнями, містом, шумом... Ні! Внести б мені поправку, Та не повірять, що тут було. Одержима! Одержима! Одержима! За мною зачинились двері. З усеї сили без вагань і стримань Кричу в холодну стелю. Одержима. Думали, що надто сонце гріло Чи надто шумно стало на моїй дорозі. Вони мене впіймали, серце заболіло – В божевілля справжнього я на порозі. Одержима. Руки зв`язані у мене. Кроку не ступлю. Кімната два на два. Очі заховалися в дурманову пелену, Перетворююсь, не та вже я! Одержима! Тобою була тільки одержима! Тобою тільки я жила! Вони казали – до божевілля схильна. Тепер я тут, замкнута я. Якою ж я була? Вогнями я палала, З вітром носилася по місту, Пригод і радості шукала. Але з`явився ти – життя нового вісник! Ти був планетою, де я жила, Ти сонцем став, що мні світило, Перетворивсь у воду, що я пила, Став тим, що щоночі снилось. Ти був моїм ковтком повітря, Ти був мені хлібом золотим. Ти був мов отруйне зілля, Водночас й відроджував ти ним. Ти був! Ти існував! І серце твоє билось! Я чула стукіт цей! Твою ходу Я впізнавала... Та не судилось Перетворитись в дівчину твою. Ти був мов в моїй затиснутий долоні, Та раптом настали зміни. Ти відлетів, а я лишилася в твоїм полоні, Й сонця промені мене уже не гріли. Ти відлетів, розсіявся в небесну синь, На тисячі шматочків розлетівся. А я кричала: не відлітай, не смій! Та ти не оглянувсь, не зупинився. Я стала одержима, божевільна стала я тобою, Мов примара, дика стала я. Я розтаяла із зниклою росою, Я змінилася, лишилася пуста. Одержима. Так люди називали, Так кричали вслід, показували пальцем, А я в руках листочок твій тримала, Що залишив ти, бувши ще моїм коханцем. Одержима. Не жила. Лише розплющувала очі, Лише дихала і брала крихти в рот, Лиш засинаючи, гірко плакала щоночі І не припиняла дивувать народ. Одержима. Такою стала я. А ти десь жив. Десь серце твоє билось! І я тебе шукала, і я тебе знайшла. Ти сказав: «Не той я, ти помилилась!» Сказавши, знизав плечі і пішов вперед, За тобою кинулася я. Як? Обманув? Не впізнаєш мене тепер? І пролилася кров твоя. Було червоного кругом багато. Я кричала, плакала, розривала світ, А люди дивились чудернацько І навіть не ховали дикий сміх. Я кричала, закривала руками вуха, Міцно зіщулювала очі, не могла Повірити, що це зробила. Спокуса Взяла гору. Милий! Я тебе убила. Одержима – не казали більше люди І пальцем показувати перестали. А я мов вбита жила й чекала суду, Потім мене сюди забрали. Як жити далі? Чим сповнювати серце? Тебе нема, нема тебе, мій милий! Нема мого повітря, мого сонця! Тебе убила я, тобою одержима. О небо! Всі святі, що дивляться згори! Згляньтеся, заберіть. Нема вже сили. Нема чим жити, дихати нема снаги. Я помираю, коханням одержима.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00938296318054 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design