Послухай мене, я вже боюся його.
Не тому що думаю, ніби він оживе
і помститься нам, бо ми його вигадали,
бо така помста заведена у потвор. Ні.
Справа в іншому.
Тепер я не знаю.
Я не знаю, що насправді роблю,
для чого усі ці розповіді
про любов і відблиски на її срібній шкурці,
про інші почуття, про людей.
Розумієш, я лякаюсь метафор, алюзій і переносних значень,
бо тепер у мене з'явилась підозра, звідки вони беруться:
поетичні засоби, теми, конфлікти, образи -
їх вигадує Захар Мозок
людина-кіборг
альбатрос сучасности
поет з великої літери
Я берусь до пояснень і бачу,
як його пика вбогого еменеса
одухотворено світліє.
Він вмикається.
Піднесено
цитує Сапфо і Надсона.
Не спить ночами.
Його мучить свербіж - бажання звучати. Захар Мозок в дії.
Вибач, тепер я не знаю, чим оте, що називають натхненням,
різниться від поносу.
