Серце моє скигляче.
Я його в кіно – скиглить:
– Даремно згаяли час.
Я його до друзів – скиглить:
– Не розуміють мене.
Я йому:
– Радій, сьогодні сонечко світить і росте трава!
Воно мені:
– А ти сьогодні у клітці роботи сидітимеш,
сонця не побачиш, травою не походиш.
Серце моє ненаситне.
Годую його солодкими булочками, шоколадками, бананами –
голодне.
Баликами, голубцями, гамбургерами, екзотичними салатами з морепродуктів –
голодне.
Серце моє перебирає одягом.
Купую йому сукні, черевики, шуби –
день воно раде, решта днів каже:
– То мотлох.
Прикраси із пластмаси, заліза, каменю, срібла, золота –
тягне мене до вітрин нових магазинів.
– Серце моє, що ж я тобі віддам? Чим тебе заспокою? Може, саму себе?
– Ти дуже маленька для мене. Зазирни-но, і побачиш, яке я.
