Пуп’янок Смерті назовні є непримітний безсилий
І замість пелюсток розпоряджається струнами сторчма
Та врізнобіч розпростертими
Вглиб іде розгалуження мов променева хвороба
Котра шукає останню клітину плоті живої
На спорадичних привалах
Метро
Ні-ні
Так-так
Метронома
Стежить як стриже насуплено і гнівливо
З виразистістю кістлявого обличчя
П’єра Рішара П’єро Чарлі Чапліна
Чим у глядацьких залах видобуває радше
Посміх аніж закляклість настороженості
Коли хтось чи дехто більш позірніший
Виставлятиме свій тулуб і крутитиме
Із вінка вікна вітражу головою
Вліво – в минуле
Вправо – у майбуття
(так заклада психологія!)
Газові крани дому його
Починають помалу відкручуватись
І справу довершує одна-єдина
Іскринка із вдачею Че Ґевари
Гублячи себе в зарезервоване вогнем ім’я
Зліва направо
Розставляєш себе і Себе на місця
Замінюєш положення мозку та серця
І чеканиш комусь довжелезного листа
Білим по білому
(щось не схоже на тебе!)
І пришпилюєш його колючкою троянди
До стелі себто до неба
Стаєш може тоді часткою еволюції Смерті
Коли винищуєш непотрібні і-мейлові розсилки
(останніх вістей але знову ж таки ти їх не любиш!)
Коли ліниво посьорбуєш літепле аліготе
Над яким влади не маєш зовсім щоби
Ним наповнить без решти приблудне Ніщо
І створити фрукт запашний і не схожий
На раніше смаковані фрукти
Ти котрий зваблений копирсанням в ріці
Витягуєш раз-по-раз із неї жорнові камені
(також через раз витягуєш кремінь
віддаючи задавнений борг Прометею)
І жбурляєш ці жорна світити у небі
А нічиїми і нетерплячими ночами пришвартовуєш
Кожен свій дотик роздум розламане почуття
У середньостатистичній квартирі поміченій
Написом ангела Пабло Пікассо «Pink Floyd»
Маєш час тепер бо тримаєш його за краватку
Маєш запарник із листям срібної м’яти
Чи просто приходить вона
І вплітає у твої брови як не банально
Але вплітає сон цілуючи тебе замість казки
Та муркоче у вухо тобі те що нею говорить
Маючи час і бажання лежати лічачи сни тих
Котрих під собою ховала ця зібгана ковдра
Яка й сама увібрала у себе їх оксамитовий колір
Трав які відчайдушно випалювали аборигени Австралії
Аби родили пахкі отави нові скасовуючи надії Смерті
Твоя улюблена Лорі з душею листопаду від тебе вагітна
І ти гладиш ніжну шкіру її живота де повен місяць дихає
Вона тепер куховарить а ти сідлаєш осла із чуйністю в вухах
Лишилось недовго і ти будеш рибалить не сам балакати мовами
На вихідних разом сміючись у день первістка першого сміху
Коли Смерть у чорній довгій майці із логотипом thanatos
Незґрабно катається на рожевих роликах затісних щоправда
