Тихий голос – густий, мов бурштин, і глибокий, як сніг, –
Заколисував розум і повз у свідомість змією,
Він повторював мантру: “О Анно, ти будеш моєю” –
Чорна сукня стече по колінах, як хвиля, до ніг.
…І півпогляд злітатиме віялом втомлених вій…
…І зітнуться мечі у двобої…. І стогін зметнеться
попід стелю. І ласо, як ласо, постеля всміхнеться:
“Я клянусь Командором, Жуане, що ти будеш мій”.
Аве Цезарю! Viva! Смішний переможець Victor!
І простелиться тіло, і тихо зросте трава…
На оголену шию сповзає моє боа…
Не пручайся, Жуане… Це просто боа констріктор…
