Ми йдемо у рай.
Священні корови.
Натоптана стежка
за сотні років.
Солодка трава
спадає під ноги...
Усі ми ідем -
хто хоче і ні.
Сліпмй поводир
веде нас роками,
попереду рай,
недовго іти!
Нап"ємось води
з-під райської брами
і дивимось в даль
на пекла стежки.
Лиш деякі з нас
звертають з дороги:
незнано куди,
і хтозна за чим...
"Навіщо? Стерня
поколе їм ноги!
Загинуть вони..."-
подумаєм ми.
А нас поводир
у рай вже заводить,
й зачинить ураз
дорогу назад.
Отруйні плоди
зжеремо, голодні
і рай златоверхий
обЕрнеться в ад.
