усвідомлюю, перш ніж, дивлюся в сторону
перед цим моментом у повний зріст моє минуле
усвідомлюю, що перегорну пожовтілу вже сторінку
мені потрібно, щоб мене злегка хитнули
мені уже бракує твого сміху
думок, які народжуються у твоїх дзеркалах душевних інфінітів
я відчуваю як по-нормальному вже їде стріха
і легкий дотик, коли ідем, мізинців
і доля не дозволить вирвати абзац із тебе
я сам не хочу букви пропустити
майже безпорадно лізу вверх
ніяк не навчусь не оглядатись
тоді майбутнього не видно, а лиш сліпий перед
сорок три тисячі спільного повітря
кусочків неба й навколишніх людей
бажання спати і сприйняття наступного моменту
тоді було транспоноване страждання
тоді я жив
і хочу ще
