Я загубила часточку душі
У світло-ніжнім вишні цвіті.
У вулицях, наповнених по вінця
Середньовічним спокоєм фортець.
І боязко було тебе лишити
Без себе!Боже, як егоїстично...
Ще мовив: зможеш все забути?
Покинути усіх заради миті?
Заради півхвилини миті щастя?
Заради краплі вічності, по суті?
Тоді я заховала погляд в себе.
Так соромно промовити: не зможу.
Покірно усвідомлюючи пута,
в яких свобода міцно ув`язнилась.
