Були вірші
їм ліку не було
було вночі
і в прірву загуло.
не плачу
ніяк і ніщо
не відчуваю
за що
тоді
тебе я мала за
Того?
Дрібниці ще тут
в повітрі де
твої дзвінки лунали
твої слова, твій голос,
крик стіни моєї не зламали
і був літак
до тебе не дістався
були сіді,
що твого вуха не знайшли
тепер коли
тепло води
на мою шкіру-
забуду все
що важив ти.
щоб вижив ти
на чужині
за іншу,
щасливішу віру.
Жити- тужити
Франко молодець
рима доладна справді
коли хтось іде
залишається сум
пошуки виходів марні
життя втарчає орієнтир
мету свою нікчемну
ніби звір
згубивши свій ясир
до місяця волає вповні
так він кричав
динамік ґвалтував
ані слівця
у відповідь
немає ніц
було колись
тепер вода
і хлор і нові дні
він хай іде
не озирайся
долоні дотик надто дорогий
прощайся
бажай найкращого
того, хто зможе в очі зазирнуть
а ти не зміг.
і знову збіг
знов натяки прозорі
облиште, годі
волі
волію від нього
від того
кого пізнати не судилось
кого було так мало
ніби снилось
кого я й досі не збагну
за цю війну
прости - тікаю
не буде більше слів
змовкаю.
