Дія І. Період І
У кімнаті без вікон і дверей, фейсом до глядачів, стоїть шафа. Спершись на її бокову стінку, сидить Віра, і, заплющивши очі, щось дуже швидко шепоче. Дверцята шафи відчиняються, звідти вилазить білочка
Білочка:
Ти що це собі думаєш, дівчино?
Як сон мій потривожити посміла?
Там, в шафі, і без тебе надто людно.
Бубниш тут шось, і, думаєш, не чутно?
Замовкни й спи. Бо ж зараз третя ночі...
Віра:
А що, як зара’ спати я не хочу?
Залазь назад, тварюко, в свою хату,
Бо я не хочу і не буду спати!
(виливає чашку зеленого чаю „Принцесса Ява” на білку)
Білочка (скаженіє):
Сама нарвалась! Я прєдупрєждала!
Раніше я нікого не кусала,
Тепер же тебе добре покусаю,
Тому ховайся в жито, бо я злая!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
(раптово розростається до таких розмірів, що дістає головою і хвостом до стелі. І тепер уже велетенське білкочудовисько, здіймаючи куряву і лишаючи по собі токсичні вихлопні гази, біжить за Вірою. Воно грізно сопе, трощить своїми гігантськими лапами підлогу; зі стелі осипається штукатурка, а з рота білки валить липка зелена піниста слина. Віра, ховаючись від мутанта, залазить до шафи і зачиняється там)
Голос у шафі:
Від кого ти сховалась, дорогенька?
Від білочки? То, мабуть, ти смач...Ненька
на тебе, певне, вдома вже чекає.
Від кого ти ховаєшся? Я знаю.
А ось чи знаєш ти про це, чи ні?
Бо ж білочка у тебе в голові....
Вона і є твого буття шукач....
Віра:
Ввімкніть же світло! Де у вас вмикач?
знаходить вмикач. вмикає світло. Перелякано:
Кошмар! Який у вас у шафі срач!
І до фіга речей чужих... Опá!
Це ж одяг для якогось...ОГІРКА!!!!! (А-А-аааааааааа!!!!)
Вимикається світло
Огірок:
У-у-у-у-у-у—ууууууууууууу!!!!!!!
Віра:(тікаючи у шафі)
Я думала, ти просто Голос в шафі,
Як це написано у „Дійових особах”...
А ти гіганський жовтий огірок!
Й важкий, напевно, як тєжолий рок.
(задумавшись)
К чєму я ляпнула оце - не знаю.
Та все одно від тебе я тікаю.
Бо твої зуби, як мечі Дамокла.
Й ти сам страшнючка. Знаєш, шоб я здохла!
В глибині шафи щось зблискує, і з темряви з’являється чоловік в окулярах, що обома руками, піднятими догори, тримає меча
Інокєнтій:(здіймаючи над „головою” огірка Дамоклів меч)
Вазьмьом такой вот мілий аґугєчік,
І здєлаєм сєйчас із нєво лєчо.
(розрубує огірок вдзовж)
Хагошенькій зєльонєнькій агугчік!
(розглядає частини огірка)
Пажалуй, здєсь палучіцца і супчік...
Віра(до Інокєнтія): Звичайно, я вам вдячна за рятунок,
І ось вам мій маленький подарунок
(втюрює йому дохлу білку)
Він, певно, вам згодиться на печеню...
Тепер валіть же звідси! Шепелявка...
Інокєнтій іде з шафи невідомо куди , образившись на Віру за „ неправдиві слова”. Віра від злості з’їдає 8 булочок із маком виробництва пекарні приватного підприємства „Браво” , рогалик з повидлом, здобну булку з „ізюмам”, банку згущьонкі, 2 кілограми печива „Марія”... Подавившись після першого кілограму гиденною печениною „Марія”, замислюється, але вже пізно – її роздуває до небачених розмірів...
Віра(на тормозі ): Я з’їла, певно, міліард калорій...
Тепер не допоможе й санаторій.
І як нога тепер моя рука...
(догнавши, радісно)
Й мені підходить одяг ОГІРКА!!!!!
Наспівуючи „Ай філ ґуд...”, починає танцювати, міряти одяг у шафі, і вирішує стати королевою шафи.
Дія І. Період ІІ
Зненацька з тиші починають долинати дивні звуки: дзвін бубна, всяких там інших дзвоників... Чути пісні незрозумілою мовою
Цигани:
Ой на-ней-на!
Нарі-нарі-ней-на!
Нарі-нарі-ней-на!
Трям-пам-пам!
Дверцята шафи відчиняється, і звідти показується Віра в костюмі „снєжинкі”
Віра(сонним голосом, іронізуючи):
Хто це гарно так співає,
Що аж шафа вся дрижить?
Я, конєшно, понімаю,
Та, здається, хтось тут спить!
(вже добріше, з посмішкою)
І вобщє, сьогодні свято -
Коронація моя...
(ніби-то присоромлено)
Ладна, грайте і співайте.
Королева Шафи – Я!
Цигани на хвильку замовкають, і роблять вигляд, що вони нічого не зрозуміли, або просто не второпають, що дівка грузить. Потім приходять до тями
Цигани(оторопіло, хором):
Щяс! Візьмéм і заспіваєм!
Фіфочка знайшлась яка!..
І вабщє, ми не до тебе.
Ми прийшли до огірка.
(Де він?)
Цигани запитально дивляться на Віру, а вона розгублено – на них.
Лунає зловісна музика. Віра згадує жорстоке вбивство огірка-короля Шафи, і не вигадує нічого кращого, ніж дістати з кишені титанієву биту і „полякати” циган, щоб відчепились. Зчиняється бійка. В процесі Віра проломлює в шафі дірку. Всі затихають.
Віра(сумно):
Ну от. Я власну хату розламала.
(до циган)
І в цьому винні ви і огірок.
Бо ви мені співали шо попало,
(крутить в руках биту)
А він підклав знаряддя для дірок.
І, як ніколи, зараз відчуваю
Я на собі тягар свого буття.
Я Шафу цю навіки покидаю,
А одяг...Це – не одяг, а сміття...
(починає ридма ридати)
Раптом із тіні виникає чорна постать. Поступово вимальовуються вуса, окуляри, меч...
Всі(радісно):
Кєня, ти це чи не ти?
Ми й одразу не впізнали...
Ну, розказуй, де ти був!
Ми тут... е...Шафу розламали...
Інокєнтій:
Так далжно била случіцца.
Я всьо ета знал давно.
Нє пєчяльтєсь, всьо атлічна!
Єсть тєпєрь в шкафу акно!
Всі зненацька усвідомлюють всі плюси ситуації. Радіють. Огірок і БілкаБілкочудовисько (необхідне підкреслити) невідомо яким чином реінкарнуються в оплески глядачів. Всі щасливі. Передусім, з тієї причини, що вистава підійшла до свого не зовсім логічного, але завершення.
