Дія І. Період І
У кімнаті без вікон і дверей, фейсом до глядачів, стоїть шафа. Спершись на її бокову стінку, сидить Віра, і, заплющивши очі, щось дуже швидко шепоче. Дверцята шафи відчиняються, звідти вилазить білочка
Білочка:
Ти що це собі думаєш, дівчино?
Як сон мій потривожити посміла?
Там, в шафі, і без тебе надто людно.
Бубниш тут шось, і, думаєш, не чутно?
Замовкни й спи. Бо ж зараз третя ночі...
Віра:
А що, як зара’ спати я не хочу?
Залазь назад, тварюко, в свою хату,
Бо я не хочу і не буду спати!
(виливає чашку зеленого чаю „Принцесса Ява” на білку)
Білочка (скаженіє):
Сама нарвалась! Я прєдупрєждала!
Раніше я нікого не кусала,
Тепер же тебе добре покусаю,
Тому ховайся в жито, бо я злая!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
(раптово розростається до таких розмірів, що дістає головою і хвостом до стелі. І тепер уже велетенське білкочудовисько, здіймаючи куряву і лишаючи по собі токсичні вихлопні гази, біжить за Вірою. Воно грізно сопе, трощить своїми гігантськими лапами підлогу; зі стелі осипається штукатурка, а з рота білки валить липка зелена піниста слина. Віра, ховаючись від мутанта, залазить до шафи і зачиняється там)
Голос у шафі:
Від кого ти сховалась, дорогенька?
Від білочки? То, мабуть, ти смач...Ненька
на тебе, певне, вдома вже чекає.
Від кого ти ховаєшся? Я знаю.
А ось чи знаєш ти про це, чи ні?
Бо ж білочка у тебе в голові....
Вона і є твого буття шукач....
Віра:
Ввімкніть же світло! Де у вас вмикач?
знаходить вмикач. вмикає світло. Перелякано:
Кошмар! Який у вас у шафі срач!
І до фіга речей чужих... Опá!
Це ж одяг для якогось...ОГІРКА!!!!! (А-А-аааааааааа!!!!)
Вимикається світло
Огірок:
У-у-у-у-у-у—ууууууууууууу!!!!!!!
Віра:(тікаючи у шафі)
Я думала, ти просто Голос в шафі,
Як це написано у „Дійових особах”...
А ти гіганський жовтий огірок!
Й важкий, напевно, як тєжолий рок.
(задумавшись)
К чєму я ляпнула оце - не знаю.
Та все одно від тебе я тікаю.
Бо твої зуби, як мечі Дамокла.
Й ти сам страшнючка. Знаєш, шоб я здохла!
В глибині шафи щось зблискує, і з темряви з’являється чоловік в окулярах, що обома руками, піднятими догори, тримає меча
Інокєнтій:(здіймаючи над „головою” огірка Дамоклів меч)
Вазьмьом такой вот мілий аґугєчік,
І здєлаєм сєйчас із нєво лєчо.
(розрубує огірок вдзовж)
Хагошенькій зєльонєнькій агугчік!
(розглядає частини огірка)
Пажалуй, здєсь палучіцца і супчік...
Віра(до Інокєнтія): Звичайно, я вам вдячна за рятунок,
І ось вам мій маленький подарунок
(втюрює йому дохлу білку)
Він, певно, вам згодиться на печеню...
Тепер валіть же звідси! Шепелявка...
Інокєнтій іде з шафи невідомо куди , образившись на Віру за „ неправдиві слова”. Віра від злості з’їдає 8 булочок із маком виробництва пекарні приватного підприємства „Браво” , рогалик з повидлом, здобну булку з „ізюмам”, банку згущьонкі, 2 кілограми печива „Марія”... Подавившись після першого кілограму гиденною печениною „Марія”, замислюється, але вже пізно – її роздуває до небачених розмірів...
Віра(на тормозі ): Я з’їла, певно, міліард калорій...
Тепер не допоможе й санаторій.
І як нога тепер моя рука...
(догнавши, радісно)
Й мені підходить одяг ОГІРКА!!!!!
Наспівуючи „Ай філ ґуд...”, починає танцювати, міряти одяг у шафі, і вирішує стати королевою шафи.
Дія І. Період ІІ
Зненацька з тиші починають долинати дивні звуки: дзвін бубна, всяких там інших дзвоників... Чути пісні незрозумілою мовою
Цигани:
Ой на-ней-на!
Нарі-нарі-ней-на!
Нарі-нарі-ней-на!
Трям-пам-пам!
Дверцята шафи відчиняється, і звідти показується Віра в костюмі „снєжинкі”
Віра(сонним голосом, іронізуючи):
Хто це гарно так співає,
Що аж шафа вся дрижить?
Я, конєшно, понімаю,
Та, здається, хтось тут спить!
(вже добріше, з посмішкою)
І вобщє, сьогодні свято -
Коронація моя...
(ніби-то присоромлено)
Ладна, грайте і співайте.
Королева Шафи – Я!
Цигани на хвильку замовкають, і роблять вигляд, що вони нічого не зрозуміли, або просто не второпають, що дівка грузить. Потім приходять до тями
Цигани(оторопіло, хором):
Щяс! Візьмéм і заспіваєм!
Фіфочка знайшлась яка!..
І вабщє, ми не до тебе.
Ми прийшли до огірка.
(Де він?)
Цигани запитально дивляться на Віру, а вона розгублено – на них.
Лунає зловісна музика. Віра згадує жорстоке вбивство огірка-короля Шафи, і не вигадує нічого кращого, ніж дістати з кишені титанієву биту і „полякати” циган, щоб відчепились. Зчиняється бійка. В процесі Віра проломлює в шафі дірку. Всі затихають.
Віра(сумно):
Ну от. Я власну хату розламала.
(до циган)
І в цьому винні ви і огірок.
Бо ви мені співали шо попало,
(крутить в руках биту)
А він підклав знаряддя для дірок.
І, як ніколи, зараз відчуваю
Я на собі тягар свого буття.
Я Шафу цю навіки покидаю,
А одяг...Це – не одяг, а сміття...
(починає ридма ридати)
Раптом із тіні виникає чорна постать. Поступово вимальовуються вуса, окуляри, меч...
Всі(радісно):
Кєня, ти це чи не ти?
Ми й одразу не впізнали...
Ну, розказуй, де ти був!
Ми тут... е...Шафу розламали...
Інокєнтій:
Так далжно била случіцца.
Я всьо ета знал давно.
Нє пєчяльтєсь, всьо атлічна!
Єсть тєпєрь в шкафу акно!
Всі зненацька усвідомлюють всі плюси ситуації. Радіють. Огірок і БілкаБілкочудовисько (необхідне підкреслити) невідомо яким чином реінкарнуються в оплески глядачів. Всі щасливі. Передусім, з тієї причини, що вистава підійшла до свого не зовсім логічного, але завершення.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design