Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51558
Рецензій: 96010

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 6013, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.116.15.22')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Драма-феєрія з елементами... просто з елементами..

ПеріодизаціЯ шАФи

© Вікторія Власенко, 19-08-2007
Дійові ососби:
Віра
Білочка
Білкочудовисько
Огірок
Інокентій - кулінар
Шафа
Голос в шафі
Цигани


Дія І. Період І
У кімнаті без вікон і дверей, фейсом до глядачів, стоїть шафа. Спершись на її бокову стінку, сидить Віра, і, заплющивши очі, щось дуже швидко шепоче. Дверцята шафи відчиняються, звідти вилазить білочка

Білочка:            
                         Ти що це собі думаєш, дівчино?
                                              Як сон мій потривожити посміла?
                                              Там, в шафі, і без тебе надто людно.
                                               Бубниш тут шось, і, думаєш, не чутно?
                                               Замовкни й спи. Бо ж зараз третя ночі...

Віра:                  
                         А що, як зара’ спати я не хочу?
                                              Залазь назад, тварюко, в свою хату,
                                              Бо я не хочу і не буду спати!
(виливає чашку зеленого чаю „Принцесса Ява” на білку)

Білочка (скаженіє):  
                          Сама нарвалась! Я прєдупрєждала!
                                               Раніше я нікого не кусала,
                                               Тепер же тебе добре покусаю,
                                               Тому ховайся в жито, бо я злая!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
(раптово розростається до таких розмірів, що дістає головою і хвостом до стелі. І тепер уже велетенське білкочудовисько, здіймаючи куряву і лишаючи по собі токсичні вихлопні гази,  біжить за Вірою. Воно грізно сопе, трощить своїми гігантськими лапами підлогу; зі стелі осипається штукатурка, а з рота білки валить липка зелена піниста слина. Віра, ховаючись від мутанта, залазить до шафи і зачиняється там)

Голос у шафі:      
                           Від кого ти сховалась, дорогенька?                          
                                                 Від білочки? То, мабуть, ти смач...Ненька
                                                 на тебе, певне, вдома вже чекає.
                                                 Від кого ти ховаєшся? Я знаю.
                                                 А ось чи знаєш ти про це, чи ні?
                                                 Бо ж білочка у тебе в голові....
                                                 Вона і є твого буття шукач....

Віра:                
                          Ввімкніть же світло! Де у вас вмикач?  
                                                
                                                 знаходить вмикач. вмикає світло. Перелякано:
                                                
                                                 Кошмар! Який у вас у шафі срач!
                                                 І до фіга речей чужих... Опá!
                                                 Це ж одяг для якогось...ОГІРКА!!!!! (А-А-аааааааааа!!!!)

Вимикається світло

Огірок:
                            У-у-у-у-у-у—ууууууууууууу!!!!!!!

Віра:(тікаючи у шафі)
                                                   Я думала, ти просто Голос в шафі,
                                                   Як це написано у „Дійових особах”...
                                                   А ти гіганський жовтий огірок!
                                                   Й важкий, напевно, як тєжолий рок.
                                                    
(задумавшись)
                                                    К чєму я ляпнула оце - не знаю.
                                                    Та все одно від тебе я тікаю.
                                                     Бо твої зуби, як мечі Дамокла.
                                                    Й ти сам страшнючка. Знаєш, шоб я здохла!

В глибині шафи щось зблискує, і з темряви з’являється чоловік в окулярах, що обома руками, піднятими догори, тримає меча

Інокєнтій:(здіймаючи над „головою” огірка Дамоклів меч)

                                                    Вазьмьом такой вот мілий аґугєчік,
                                                     І здєлаєм сєйчас із нєво лєчо.
  (розрубує огірок вдзовж)
                                                  
                                                     Хагошенькій зєльонєнькій агугчік!
                                  
  (розглядає частини огірка)
                                                     Пажалуй, здєсь палучіцца і супчік...

Віра(до Інокєнтія):        Звичайно, я вам вдячна за рятунок,
                                                    І ось вам мій маленький подарунок
(втюрює йому дохлу білку)
                                                   Він, певно, вам згодиться на печеню...
  
                                                    Тепер валіть же звідси! Шепелявка...

Інокєнтій іде  з шафи невідомо куди ,  образившись  на  Віру  за  „ неправдиві  слова”.  Віра від злості з’їдає 8 булочок із маком виробництва пекарні приватного підприємства „Браво” , рогалик з повидлом, здобну булку з „ізюмам”, банку згущьонкі, 2 кілограми печива „Марія”... Подавившись після першого кілограму гиденною печениною „Марія”, замислюється, але вже пізно – її роздуває до небачених розмірів...

Віра(на тормозі ): Я з’їла, певно, міліард калорій...
Тепер не допоможе й санаторій.
І як нога тепер моя рука...
          (догнавши, радісно)
Й мені підходить одяг ОГІРКА!!!!!

Наспівуючи „Ай філ ґуд...”, починає танцювати, міряти одяг у шафі, і вирішує стати  королевою шафи.




Дія І. Період ІІ

Зненацька з тиші починають долинати дивні звуки: дзвін бубна, всяких там інших дзвоників... Чути пісні незрозумілою мовою

Цигани:                                  
                                        Ой на-ней-на!
                                                     Нарі-нарі-ней-на!
                                                     Нарі-нарі-ней-на!
                                                     Трям-пам-пам!

Дверцята шафи відчиняється, і звідти показується  Віра в костюмі „снєжинкі”

Віра(сонним голосом, іронізуючи):    
                                         Хто це гарно так співає,
                    Що аж шафа вся дрижить?
                    Я, конєшно, понімаю,
Та, здається, хтось тут спить!
(вже добріше, з посмішкою)
І вобщє, сьогодні свято -
Коронація моя...
(ніби-то присоромлено)
Ладна, грайте і співайте.
Королева Шафи – Я!

Цигани на хвильку замовкають, і роблять вигляд, що вони нічого не зрозуміли, або просто не второпають, що дівка грузить. Потім приходять до тями

Цигани(оторопіло, хором):              
                                                                    Щяс! Візьмéм і заспіваєм!
Фіфочка знайшлась яка!..
І вабщє, ми не до тебе.
Ми прийшли до огірка.
(Де він?)

Цигани запитально дивляться на Віру, а вона розгублено – на них.
Лунає зловісна музика. Віра згадує жорстоке вбивство огірка-короля Шафи, і не вигадує нічого кращого, ніж дістати з кишені титанієву биту і „полякати” циган, щоб відчепились. Зчиняється бійка. В процесі Віра проломлює в шафі дірку. Всі затихають.

Віра(сумно):
                                                           Ну от. Я власну хату розламала.
    
(до циган)
                                                            І в цьому винні ви і огірок.
Бо ви мені співали шо попало,
(крутить в руках биту)
А він підклав знаряддя для дірок.


    І, як ніколи, зараз відчуваю
  Я на собі тягар свого буття.
  Я Шафу цю навіки покидаю,
  А одяг...Це – не одяг, а сміття...
(починає ридма ридати)

Раптом із тіні виникає чорна постать. Поступово вимальовуються вуса, окуляри, меч...

Всі(радісно):
                                           Кєня, ти це чи не ти?
                                                         Ми й одразу не впізнали...
                                                         Ну, розказуй, де ти був!
                                                         Ми тут... е...Шафу розламали...

Інокєнтій:
                                                       Так далжно била случіцца.
                      Я всьо ета знал давно.
                      Нє пєчяльтєсь, всьо атлічна!
                                           Єсть тєпєрь в шкафу акно!


Всі зненацька усвідомлюють всі плюси ситуації. Радіють. Огірок і БілкаБілкочудовисько (необхідне підкреслити) невідомо яким чином реінкарнуються в оплески глядачів. Всі щасливі. Передусім, з тієї причини, що вистава підійшла до свого не зовсім логічного, але завершення.


Всьо. Кінець.

Написано feat Tiffany Joy

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Гіркі огірки

© Невідомий поет Рабінович, 20-08-2007
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.047160148620605 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати