Гойдни якісь архейські очерети, гукни в ніщо, але ми є допоки, тебе почують за мільйони років на крихітному клаптику планети. Бо, видерши луну, неначе кляп, і вигулькнувши із космічних нетрів, ти зашморги розвієш кілометрів по ешафотах кольорових мап на найпласкішій із усіх – Планеті Мавп.
Снують слова з тваринними хвостами
в імлі недонаук і недовір,
де таїною дихає каміння
порепаних від часу диких гір,
але воно не має цегли вміння
стіною дня обкласти кожен сон
і, досвітів забинтувавши рани,
стають поромниками Магеллани
й гульвісою сільськім – Наполеон,
подавшися у віртуальні хащі,
туди, де знов над шкурою лісів
в солом‘яному небі хуторів,
метля хвостом комета злотворяща.
Комет не плутайте, прошу, й ракет... А ще, космічну змавпувавши долю, не плутайте зірок і метеорів, немов з падінням вільним вільний злет хоча й туди, де шимпанзе-Харон в один лиш бік веслом своїм махає й галактика повільно час ковтає, немов спіраллю скручений пітон.
А кожна з мавп є з джунглями гібрид,
бо ж головне – окремішність тваринна,
бо “мавпа взагалі” – то вже людина,
а світ людей – то потойбічний світ.
Ось, виваливши з погляду зеніт, в зірчасті шпари неба провалившись, навколо крил птахів і бджіл обвившись колючими дротами дерези, Фемід-макак фальшує терези Творець, який стриба, а не літає, і мимренням далекої грози попереджа: бананів тут немає!..
Ногою вдаривши замість руки
по клавішах дахів, гра вітер меси
і рухові планети навпаки
не винайдені
вертяться колеса
у всесвіт безголосий і німий,
туди, де постають в шматті плаценти
архангелами – біси-дисиденти
і бісом вищим – ангел бунтівний.
.........................................................
Зганяючи із себе паруботу
з вузлами переплетених хвостів,
в країні обезлюдених лісів
я ідолів виконую роботу
і, як останній з мавпячих богів,
жую свій лавр. Тамуючи нудоту,
жую... свій... лавр...
..................................
...останній динозавр.
