Чи штука, гадаєш, піймати нічного метелика,
що безтямно шугає по стелі?
Він великий, м’ясистий, лапи упевнено ставить,
приносить страх з пустелі.
Я візьму з полиці вазу рожеву
і накрию його підступно ззаду.
рука не схибить, застигне залізно,
не виявить тремтіння ваду.
закрию долонею отвір посудини,
створіння ув’язнене лоскоче шкіру,
шелестить, затихає всередині.
Приймаю удавану вмертість на віру.
Пастка відкрита, лети,
не зітри на порох крилець пухнастих
Ти не потрібен мені.
Вертай до метушливих, безталанних друзів своїх без ненависти.
Палай у світанковому вогні.
