Порань у зап'ястя, поріжуться венки
поллється брунатна і вистигла кров,
і це не фантазія, не сантименти -
це ти запускаєш метелика знов
мені аж під шкіру, до серця самого,
до клапанів, що проганяють життя,
і сила не в неба, і сила не в Бога,
а сила в мені і в моїх почуттях.
Вже крильця метелика геть обтрусились,
пилок весь опав на сердечні поля,
там очі твої то цвіли, то світились,
як очі закоханого короля.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design