Відірву кутик аркуша
і на ньому, як зможу, намалюю птаха.
Крижня. Високо у небі.
Я ховала його під футболку,
прикривала теплий горбик долонями і чула,
як він дихає.
Я намагалась
дихати так само часто,
але скоро втомлювалась і тоді
просто, закривши очі,
зосереджувалась на тому,
як бьється серце маленького каченяти,
що спить у мене на животі,
заховане під футболкою.
Я дивилась
на свої чорні від шовковиці пальці
й думала,
що з нього точно не зможе
вирости домашня качка.
Лише крижень - з красивою темно-смарагдовою головою,
такий, як я бачила, коли гуляла з батьками на ВДНГ.
А потім ми з ним ішли до копанки.
