Сонце сяє у ночі, я лечу над хмарами,
Хто є я не зрозумів, нема крил я падаю.
Я лечу туди, до Сонця край,
Де твоє чорне волосся,
Де твоя душа безмежна.
Лечу туди, де ти живеш,
Моя ти Фантом.
Я лечу, ні я вже падаю,
На дно морське, де нема
Твоїх гарних очей,
Твого голосу співучого
Та волосся блискучого.
Моя ти Фантом,
Бачив тебе у глибокому сні,
Там співала пісні,
В тому дивному сні.
Закохався я в тебе, моя ти Фантом.
Але це був лиш сон, ти примара...
Та все ж таки очі шукають,
А вуха благають почути ту пісню,
Що у сні лише співають.
Може ти не примара ?
Скоріш засинаю, щоб голос почути.
Скоріш засинаю, щоб в тебе спитати : Хто ти ?
Та коли засинаю не можу спитати,
Коли засинаю, я чую твій голос
Я бачу тебе, і все ж розумію : ти є.
Моя ти Фантом.
