Ворухнулися.
Закишіли.
Почали вилазити
гарячими зміями
давно поховані
та щойно народжені
інстинкти-бажання.
Потрібно так мало:
лише сприску отрути
на ймення кохання -
цього еліксиру,
щоб їх оживив.
Який же мудрець,
чи то маг, чи алхімік
придумав-створив
вічну формулу
сполук-речовин
для триклятого
перпетум-мобіле:
бо як не крути колесо -
веретено
почуттів
так і зостане
розмотане.
О, шовкопряде моїх думок!
Прядеш і плетеш так лагідно...
І, ставши метеликом з кокону,
крильцями ніжно лоскочеш
рептилії серце-райце...
Вважай, бо дограєшся:
шкарлупиння надщерблене -
ось інстинкти
вже в´ють тепленьке
зміїне кубло.
Але я їх не видам!
Ти скучив?
Буду й надалі
підступно-холодною -
такою далекою,
такою чужою...
Поки що...
