* * *
Цвіте черемха біло-біло,
Моя біліша голова...
Кому яке до того діло,
Що з нами буде
і бува?..
Мені цей світ неначе сниться...
Я не нарив у ньому дір,
Яка до неба відстань звідси –
Піди, попробуй, перевір...
Якби спіймать попутний вітер,
Десь обновився б і воскрес...
На жаль, таких несамовитих
Не допускають до небес...
І от...
Стриножили й пустили –
Лети, білій на волі клич!
Забули тільки дати крила,
Хоч на одну серпневу ніч...
А день чужий у чорнім плині –
Куди іти?
Пробитись де?
І хто мене в безхмар'я синє
На вічне плесо поведе?..
Цвіте черемха біло-біло,
Таке бува, таке бува...
І має хтось до того діло,
Що в мене – біла голова...
* * *
Ой, не з добра
ти бенкетуєш, Україно-мамо, –
старці убогі
на задвірках п'ють
гірку сльозу...
І сам себе я, очманілий,
догори ногами,
немов троянду
на банкет приречених
несу!..
ФІАЛКОВА БАЛАДА
Фіалки розквітли...
Метелиця плаче
Ще лютий видзвонює латами криг –
І подив дитячий
на віях тремтячих
з'явився у квітів на мить і – застиг...
А квітли ті мліли...
в шибки ненароком
поглядував день, і у чарах тепла
повірили в чудо весни синьоокі,
у те, що вона у кімнату прийшла...
Омана... Згасали...
Вікно в тихім плачі...
Та – стукіт весняний
і радість, і – гнів!
На віях тремтячих
склянів...
P.S. При написанні відгуків прошу врахувати, що моя голова й справді біла, мій рік народження - 1929. З повагою до молодих обдарувань, поет та режисер на пенсії,
Леонід Отрюх.
