Полишимо загаяні світи...
Ніхто і не подумає розтяти..,
А ранок не наважиться пройти
Серпом свого проміння коло хати.
Лиш мухи повсідаються рядком
На стертому тобою підвіконні,
І місяць їх облиє молоком,
А ми їх рахуватимемо, сонні.
Водитимем очима по шматках
Убитих відчайдухами у небі
Зірок...В кутку сховався страх:
Пряде він павутиння коло себе...
Загублені минулим голоси
Зриватимуть з карнізів хмари пилу...
Надіюсь, Ти колись мене простиш,
За ранок, що в мовчання упустила...
