Колір твоїх очей,
зроблених з клаптиків
вицвілої джинси,
наповнене теплом
і радістю
твоє обличчя,
яке ти ніяк не можеш
прикрасити
та зробити подібним
до пейзажу
за вікнами
старих багатоповерхівок, -
усе це свідчить,
що ти дитина
чи помилка Бога,
що закинув тебе в ці
кімнати
і не навчив користуватись
помадою,
милуючись, як ти дмухаєш
на пальці,
обпечені
печеною
картоплею.
Тисячі флаконів
парфумів,
тисячі батончиків
помади
виплескані,
втерті
в розігрітий
сонцем
асфальт,
наче на потріскані вуста
пекла,
наче на похилені шиї
дітей,
що скачуть і скачуть
у такт
велосипедних дзвоників
та жувальної
гумки.
Просто
твої губи
складені
з їхніх посмішок,
і вони
впізнають у тобі
себе
і сміються,
торкаючись
латаття
твоїх
очей.
