Живу.
Любитиму. Картатиму себе
За згаяні світанки і роки,
А час повільно зватиме мене
В ніким іще не прожиті світи,
В пітьму...
Туди, де сивими стають
Де в дзвонах молитовних всі зникають
І я серед таких самих засну,
І в травах непрополених розтану.
Сльозу,
тих, хто любив мене, осушить хід років,
ПотОне моє Ім"я в стоголоссі,
І навіть ті, хто нЕнависть ростив,
Так само стануть схилами в колоссі.
Але клянусь
згадаєте мене,
І Суть моя віднОвиться раптово,
Й нікого з вас вона не омине
Своїм теплом...Бо я залИшу Слово
По сОбі...
Хай Воно живе,
Заквітчане безсмертною душею,
Добро в серця розбиті понесе,
Вогонь запалить вічний над землею!
Храніть Його...
Не здатне більш ніщо
Як Слово, почуттями володіти,
Людські життя єднати...Й розтопити
Усе лихе, що досі в вас жило...
Від серця я дарую вам його!
