мого липня самотність
в лабіринтах спекотного літа
відшукала ту зливу,
що подихом неба пройшла,
відізвалася громом,
жовтим квітом кульбаби прошитим,
і в загублену тінь
мого серця, як порох, лягла.
жароспечена мить
не зуміла з калюжі напитись,
де у відблисках райдуг
схилився самотній ліхтар...
знову сам, знову сум -
може яблука встигнуть налитись
для спасіння мого,
як під стріху вернусь твоїх хмар?
фіолетом фіалок
фантазії квітнуть ранково,
і зозуля по Спасу
свої черевички знайде...
і самотність моя
пропаде, як видіння, раптово...
тільки де ще той Спас,
і моя ти, спасителько, де?
