Люди творять щось, щоби врятуватись від самотності,
Коли бачиш творіння рук своїх, тоді у грудях гордість
За звершене з’являється, радість того, що чогось досягнув.
Утілюємо те, що хтось зве душею і неживе
Воно набирається сили у нас, перебирає наші болі,
Нашу любов і страждання на себе, вбирає нас у всій повноті,
І саме починає жити своїм власним життям,
Не показуючи нам свого життєвого шляху,
Лише даючи змогу доторкнутись мимохіть,
Не питаючи нашого бажання, лише прагнучи поєднатись з підсвідомістю,
В якій ми і справді живемо єдиним життям,
Всі наші творіння мають душі,
Ми їх не бачимо, хоча це нічого не міняє,
Бо навіщо бачити те, що прекрасне в процесі,
Те, що народжене прекрасним, не треба доводити до банальності.
