Із темряви назустріч – невідомий
До мене: “Сестро!”
Жахаюсь, бо не вірю в воскресіння,
Застигла і не здатна на любов,
Не здатна на прощення і спасіння,
А він до мене: “Сестро!” –
Знов і знов.
1992.
* * *
В служінні правді Істини живої
Є сенс. Але його таки нема
В пекучих ріках пролитої крові
Усіх, хто вірив у нові слова.
І так завжди у світі поєднання
Матерії і трохи інших сил…
Так тихо помирають сподівання
На краще в Того, хто цей світ створив.
Вже Він лякав усіх, карав і бавив,
Вже Він любові приклад показав…
О, Господи! А ми таки – ті ж самі,
Якими Ти з Едему нас прогнав.
21.08.1999.
НАДІЯ МАРЧУК
ІЗ КНИГИ "ПРОЗОРИЙ ЧАС".
